Конструювання політичної реальності України.
Анотація
Політична дійсність – набір денотат – фактів, явищ та процесів. Дійсність набуває публічності й перетворюється в конструйовану політичну реальність завдяки інтерпретаціям (конотаціям) денотантів. Конотаційні канали і механізми достатньо заангажовані, тому дискурсні практики конструювання політичної реальності призводять до того, що суспільний текст як сукупність усіх дискурсів, кореспондується з дійсністю лише умовно. Здебільшого конструйована політична реальність – симулякр, що має на меті ситуаційно сформувати ставлення, спонукати до певних поведінкових реакцій, наповнити дискурси слова маркерами та ярликами для спрощення розуміння та впізнаванності ключових акторів, подій, процесів.
Політична еліта – один з основних авторів інтерпретацій – за допомогою знаків та символів створює інтерпретаційне поле з метою більшого контролю. Знаково-символічні інтеракції (speechact) в інтерпретаційному контексті є одиницею дискурсів, з яких формується політичний текст суспільства. При поєднанні дискурсних контекстів створюються колективні смисли, що уможливлюють життєздатність політичного тексту поза часом і рамками окремої політичної системи. Центром структури політичного тексту є цінності як мобілізаційні і системоутворюючі чинники, що структурують політичну реальність і обумовлюють щільність суспільного тексту. Зміна контекстів знаково-символічних інтеракцій впливає на зміну інтерпретацій і відповідно стає причиною зміни реальності. Звідси в центрі уваги дослідників політологів постає питання не стільки аналізу speechact(ів), що є предметом дослідження прагмалінгвістики та когнітивістики, а механізму конструювання політичної реальності суспільства за їх участі. Сам дискурс влади (політичної еліти, політичних інститутів та інших суб’єктів політики) віддзеркалює рівень розвитку політичної системи і конструює офіційну версію політичної реальності. У закритих політичних системах офіційний політичний дискурс переважно наповнює центр структури політичного тексту суспільства цінностями – «скрепами» з мобілізаційною функцією. Демократичні системи намагаються втримати баланс між дискурсами, що обумовлює щільність тексту суспільства, ціннісну змістовність центру його структури та пріоритетність дискурсу «знизу». Специфіка політичного тексту суспільства в перехідних системах полягає в наявності декількох центрів прийняття рішень, а відповідно і неоднорідності офіційного дискурсу. Це обумовлює активізацію неофіційних політичних дискурсів, їхню суперечливість та відносну слабкість ціннісного наповнення центру структури політичного тексту суспільства. А також призводить до маргіналізації основних акторів політики, симулякризації політичних процесів, що конструює псевдореальність, як сукупність імітацій демократії при зовнішньому управлінні дискурс-полем.
Монографія зосереджується на дискурсному вимірі конструювання політичної реальності, що дозволило виявити основні стратегії просування смислів у політичній системі України 1991–2014 рр. Дослідження за таким вектором розширює наукові знання про конструювання політичної реальності, а також місце і роль політичної еліти, політичних інститутів та інших суб’єктів політики як учасників процесу формування політичного тексту суспільства, внаслідок чого політична реальність набуває смислу. Операційний механізм дослідження спирається на такі поняття, як «знаково-символічні інтеракції», «символічна структура дискурсу», «цінності як центр структури політичного тексту», «смисл політичного тексту». Аналіз конструювання політичної реальності представлено через прикладний дискурс-аналіз політичного тексту суспільства, що формує колективний смисл держави-нації.
